Обережно Чума дрібних жуйних
Чума дрібних жуйних
Чума дрібних жуйних (лат. Peste des petits raminants) – контагіозна
вірусна хвороба овець і кіз з гострим та підгострим перебігом, яка
характеризується гарячкою, виразковими ураженнями слизової оболонки
ротової порожнини, геморагічним гастроентеритом, ураженням лімфатичної
системи і розвитком пневмонії.
Значних економічних збитків завдає чума дрібних жуйних тварин
вівчарству і, здебільшого, козівництву, адже захворюваність у первинних
вогнищах може досягати 100% за високого рівня летальності (100%). За
природних умов на чуму дрібних жуйних хворіють лише домашні й дикі вівці і
кози, причому кози більш сприйнятливі. Сприйнятливість - зумовлена віком і
породою тварин.
Характеристика збудника. Чуму дрібних жуйних спричинює РНК-
вмісний вірус родини Paramyxoviridae роду Morbillivirus, який має генетичну
подібність і антигенну спорідненість із представниками цього роду.
Джерелом вірусу чуми дрібних жуйних є хворі тварини і вірусоносії. Збудник
активно виділяється з організму уражених тварин ще в інкубаційному періоді.
Вірус із організму хворої тварини виділяється з усіма екскретами й секретами і
передається аерогенним, контактним та аліментарним шляхами, провідним із
яких є аерогенний. Перехворілі на чуму дрібних жуйних тварини на довгі роки
залишаються носіями збудника. Збудник чуми дрібних жуйних нестійкий у
зовнішньому середовищі й до впливу низьких концентрацій загальновживаних
дезінфекційних речовин.
Патогенез. Після зараження вірус проникає в кров, розноситься по
всьому організму і розмножується переважно в лімфовузлах, кістковому мозку
та інших тканинах. Розвивається крупозно-дифтеритне запалення, утворюються
ерозії та виразки.
Клінічні ознаки й перебіг. Форма перебігу і наслідки захворювання
зумовлені породною сприйнятливістю тварин до захворювання, віком, умовами
утримання, наявністю прихованих інфекційних захворювань.
Інкубаційний період триває від 2 до 15 діб і в середньому становить 4–6
діб, із наступним розвитком 3–4-денної гарячки, за якої температура тіла
тварини підвищується до 41 о С. Потім з’являються ерозії на слизових оболонках.
Загибель відбувається здебільшого після бронхолегеневих ускладнень. За
розвитком клінічних ознак виділяють п’ять форм: надгостру, гостру, підгостру,
хронічну й атипову.
Діагностика. Діагноз ставлять на підставі епізоотологічних і клінічних
даних, патолoго-анатомічних змін і результатів лабораторних досліджень.
Лабораторна діагностика грунтується на виділенні та ідентифікації збудника,
Імунітет. Тварини після перехворювання на чуму дрібних жуйних
набувають тривалої стійкості до повторного зараження, про що свідчить
наявність у крові комплементозв’язувальних, преципітувальних і
вірусонейтралізуючих антитіл. У неблагополучних зонах з метою специфічної
профілактики чуми дрібних жуйних застосовують як гомологічні, так і
гетерологічні вакцини у формі атенуйованих, інактивованих та рекомбінантних
препаратів.
Заходи боротьби. На сьогодні за рекомендаціями МЕБ у разі
виникнення чуми дрібних жуйних у нових вогнищах рекомендується
проведення стемпінг-аут (поголівний забій усього сприйнятливого поголів’я у
вогнищі), а на стаціонарно неблагополучних територіях допускається
проведення систематичної вакцинації.